Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
04:02 

Курим траву дальше

Scorpionata
Never looking back... I hate being forced to do something I don't wish to...
Πρόσῶπον *
Фандом: давньогрецькі міфи
Герої
: ті ж, що і в першій частині тут + мати (із настроєм тещі)
Від автора: от дивина - у неспокійний час в голову лізуть такі речі (до того ж, досить давно)

***

* прибл. читається як “прóзопон” ( гр.: дівоча маска скоброти , використовується в трагедіях)
** прибл. “кáта прóзопон éнтенсіс” (гр.: особиста зустріч; розмова наодинці)
*** “Кора” (і як ім’я Персефони, і гр. “дочка”)
**** взагалі-то за гр. традицією там мала б бути ;

@темы: ФФ, Скорпионство, Пэйринги, Проза и драматургия, Наболевшее, Личное, Аид/Персефона, my ОТР...

URL
Комментарии
2014-03-11 в 22:31 

Але замість питання - повільний порух руки: так перебирає осоку біля джерела легковірний і звабливий літній вітер - постійно; так перекочується полями вирвана з корінням трава - довічно; так відрізає пасмо волосся смерть - назавше.
Так віддає накази цариця померлих - облиште!

І тут зі мною сталося ось це:
Пусть читатель пищит от восторга и бьется в экстазе!
А це було нелегко у переповненій маршрутці))) Немовірно смачне речення, я в захвати цитую його у своєму епіграфі.

Чи є сенс дослухатися безкінечних розповідей про те небесне кохання, пісень і скарг на життя?
А Деметри із Зевсом було небесне кохання? Ну, скажімо, де Зевс, там і небеса, ну, скажімо, її дитина найкраща, тому, мабуть, небесно усе було.

Колись вона б зраділа материнському голосу, що звучить так м’яко, розноситься лунко посеред теплого літього вечора.
Колись вона б злякалася - здригнулася б від стороннього звука, навіть такого тихого, навіть віддалено не схожого на залізний тупіт чорних нічних коней.

:crazylove: Кохання, що ти робишь з нам смертними, і навіт безсмертними.

Важкий доторк: в ньому вічність обертається навколо старих прокльонів і нових обіцянок, пропахлих, мов зрада, льодистими водами діви-Стікс.
Поясниш мені це, десь ледь я щось додумала, але цікаве все ж таки.

І мовчить, аж поки остаточно сховається в морі всезнаючий, всевидючий Геліос, аж поки викрешуть останню золоту іскру сонячного дня шалені його коні.
Дуже, дуже чарівно написано!

Матері, безумовно, невтямки, що Геліос не має звички підслухати чужі розмови, зате вона пам’ятає: на недоречний, неотрібний, небажаний шлюб батько дав особисту згоду, і було б вкрай нечемно говорити попри всевладне слово його.
Вона посміхається, водночас відкрито й прохолодно; однаково сумно й велично.
Вона посміхається і як Весна, і як володарка Підземного Світу.

Писля речення про Матір, спершу думаеш, що і посміхается вона, Деметра. Можливо поставити перед «вона» «А»?

Мати неправа - в іншому: чоловіки можуть бути всякі, навіть нелегковажні. Навіть такі, що ладні роздерти руками земну кору, аби...
:crazylove: *пищу й бьюся*

- Не слухаєш - і думаєш про нього! Хіба не знаєш: материнське серце все бачить?! Хіба забула: зараз липень - духмяні пахощі літа геть відганяють паморозь пізньої осені. І ти - тут, зі мною!
Мамо, ви, очевидно, зовсім не сприймаєте шлюб доньки серьезно!

За всієї поваги, люба мамо, чи стане сил про таке забути?
Тонкі руки, трохи схожі на гілля тужливих тополь, які вічно плачуть за дурним Фаетоном, тягнуться до материнських рамен, обіймають ніжно, по-дівочи, й по-жіночому сильно.
Твоя дочка - вже не маленька дівчинка з Нісейської долини. Твоя дочка закохалася й стала коханою жінкою, мамо...

Це пречудово, мені дуже подобаєтся!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Геть випадково, здається, заховалися між різнотрав’я маки, але навіть у цьому стривожена Деметра здатна побачити загрозу: Сон прилітає в темряві, Сон живе в темряві, Сон служить Йому.
А у моїй книжці Персефона рвала червону як полум'я квітку, чи не мак?

Навколо царство смерті, та хіба це настільки важливо тої миті, коли гарячий вогонь першородного еросу огортає двох - чоловіка та жінку - й підносить до недосяжних небес?
Я тебе люблю, ти знаешь це. Я мушу сказати, що тобі, що чекаю від тебе ще багато міфів по-скорпіонячому, і навіть не тільки про Аіда і Персефону. Там багато гідних героїв і героїнь.

2014-03-11 в 22:54 

Scorpionata
Never looking back... I hate being forced to do something I don't wish to...
А це було нелегко у переповненій маршрутці)))
Напевно, людям було б цікаво подивитися. :gigi:

А Деметри із Зевсом було небесне кохання?
Принаймні, дочці презентовано таку версію. :tongue:

Поясниш мені це, десь ледь я щось додумала, але цікаве все ж таки.
Насправді, тут просто я занадто навикористовувала метафори - цілу купу метафор і асоціацій: вічність - шлюби богів можуть (теоретично) тривати вічність; вічність старих прокльонів - Деметра ніколи надто не бачила Аїда в якості зятя; старі прокльони та нові обіцянки - їй же довелося змиритися із тим, що дочка певний час проводитиме в потойбіччі, але навряд чи вона змирилася в думках; клятви та Стікс - тут просто - боги присягаються водами Стікс, можемо припустити, що неперевірені джерела свідчать про те, що й Деметрі довелося поклястися водами підземної річки, що не чинитиме перешкод дочці.
ну якось так...проте, якщо маєш інше пояснення, з цікавістю вислухаю

А у моїй книжці Персефона рвала червону як полум'я квітку, чи не мак?
У моїй версії - лілії, хоча, як я знаю, існує багато інших версій. Маки тут же просто символізують Гіпноса, а він брат Танатоса, а Танатос - бог смерті, а померлі - в Аїді ;)

Там багато гідних героїв і героїнь.
Поживём - увидим)))))))

URL
Комментирование для вас недоступно.
Для того, чтобы получить возможность комментировать, авторизуйтесь:
 
РегистрацияЗабыли пароль?

My Personal Little Hell

главная