Тестики

Случайно забрела к  deNatka и натаскала всякого:

разная хрень

Погадать
ПыСы: не в бровь, а в глаз

Мстительный Скорпион

Мстительный гороскоп
ПыСы: именно так оно и есть


Узнать о своем типе
ПыСы: а чё? разве нет?

Получить свою карту

ПыСы: Вот и Сяо говорит, что я Солнце, да?



ПыСы: Согласна

О, да вы - филолог.

Вы мастер каламбура и генератор мемовирусов. В зависимости от настроения, вы можете быть душой компании, а можете язвить и быть ядовитей самой ядовитой змеи. С вашими талантами вам бы идти в политику или книжки писать. Проблема только в том, что вам лень. Впрочем, сами-то вы не считаете это проблемой, и сама ваша лень - это ваша свобода и ваш кукиш этому прагматичному миру.

Пройти тест

ПыСы: даже диплом предъявить могу

@темы: Наболевшее, Полезное, Не авторское, Болтовня, Скорпионство, Гороскопы, Личное, Тесты, Любопытное

---

Да, всё так и есть!

28.08.2014 в 12:17

Пишет  wagner:

28.08.2014 в 11:19

Пишет  Viperidae Crotalus:

Моя Украина - великолепная страна. Лучшая. Любимая. Родная. Веселая. Радушная. Яркая. Сильная. Моя Украина - мирная, до тех пор, пока какая-то свинья не позволит себе совершить роковую ошибку и напасть на неё.

Тогда моя Украина гостеприимно распахнет свою землю, чтобы принять в нее тех, кто посмел решить, что он имеет право распоряжаться и диктовать тут свои условия.

Украина победит. Мы победим. Это даже не обговаривается. Чтобы там не порешали в верховных кабинетах, морального права сдаваться у нас нет. Если кто-то из должностных слюнтяев и решит поднять лапки вверх и опуститься на четыре кости, народ этого не сделает.

Иначе, зачем жить рабом? Зачем собачкой вертеться у ног безумного хозяина, не зная, что от него ждать - удара по ребрам или косточки?

Они хотят взять нас? Пусть попробуют. Ряд чисел долгий и написать на деревянной дощечке "Солдат №6767041" много времени и труда не займет.

За Запад. За Восток. За Центр. За Украину.

За одно лишь отражение в этих стеклах.



Типова Україна

Більш, ніж типова. Справжня Україна зараз тільки така!

@темы: Наболевшее, Полезное, Не авторское, Болтовня, Скорпионство, Украина, Личное, ПЧелки, Любопытное

---

Часть 3, предпоследняя

Енафес
Фандом: давньогрецькі міфи
Герої: Персефона, Мента
Пейринг: Аїд/Персефона
Сіквел до 1 та 2 частин

***

Крига.
Тоненька, мов пелюстка троянди, і холодна, мов смерть.
Холодні Танатові крила, чорні від журби, тріпочуться на вітрах, коли прилітає він, невблаганний, зрізати чергове пасмо з чергової жертви. Осінь – час смерті. Осінь – час, коли помирання, ще не завершене останнім доторком зими, все триває та триває, нескінчене, нескінченне.
Хвиля.
Коротка, мов останній подих, і непомітна, як перший несміливий сніг
Ледь-ледь зустрічається із хвилею прохолодна бліда долоня: легкий, майже невідчутний дотик - енафес.
Серце.
Тремтливе, мов лань, що несеться просторими полями, підвладна покликові Артемідиному, і згорьоване, зболене, скривавлене у безкінечній розлуці.
Вона торкається крижаної води навіть не кінчиками пальців – отим згорьованим, зболеним серцем. І не сльози падають на сумний образ, відбитий у воді, не сльози – а дні, тижні, довгі місяці чекання без кінця-краю. Та від спогадів тих, і жалів, і сліз – поглянь лишень – от-от крига скресне!
- Аж Він забув тебе, Весно?
Вона здригається. Не від страху – чи може щось налякати безстрашну Володарку потойбіччя? Радше від того, як неочікувано лунає зовсім поруч із думками чужий голос.
Вітер гойдає майже голе горіхове гілля, гірке на смак і темно-зелене на дотик.
- Пам’ятає.
Вона вірить йому.
Нікому за життя тут, на землі, під промінням сонця, палким і щедрим, вона, довірлива юна Кора, не вірила сильніше, аніж темному та похмурому своєму чоловікові. Та хіба розкажеш допитливим річковим течіям, яким теплом сяють темні його очі, коли промовляє до дружини, яким лагідним шовком пестить шкіру турботливий його доторк?
- Чи не боїшся, що мене Він пам’ятає краще?
«Любить сильніше…»
Навіть тобі не зважитися промовити це, нещасна Менто**.
- Я нічого не боюся.
Певна річ: не боїться! Чи може бодай когось боятися та, біля чиїх ніг смиренно завмирають найжахливіші потвори, найбільші страхи царства мертвих? Чи стане бодай чогось боятися та, від чийого погляду зупиняє хвилі свої тужливий Коціт, гасне вічно палаючий Флегетон***?
От тільки раптом вона обманює себе саму? Адже в безкінечності самотніх ночей вона час від часу запитувала себе: чи не забув, чи не розлюбив? Запитувала – і водночас відганяла від себе подібні думки, бо Його слово – криця, бо Його присяга – води Стікса, бо Його серце – любов, сама любов, що від першого погляду безроздільно належить їй.
Доторк Весни враз наповнюється холодом осені – і кригою, тонкою, мов помста, покриваються води струмка, що говорить м’ятним голосом давно забутих розчарувань.
- Я нічого не боюся.
Гаї вже пожовкли, і листя щедро вкриває землю, змішуючись із замерзлими травами. Віти дерев вже не схиляються довірливо до Кориних рук, а сахаються від неї – від тої, поступово перестає належати земному світові, його радощам, променям і турботам. Спершу це її трохи лякало, а вражало – без міри, та минули роки, і тепер цей осінній смуток, цей останній подив, цей запізнілий спротив здається просто дивним, недоречним і смішним. І трохи сумним, як чорне гілля над струмком Менти, як висохла осока, як мідне листя оливи, перетворене на мертві монетки.
- Нічого… не боюся…
Мати вже почала тужити: тікають птахи і квіти від того безсмертного мертвотного тужіння, підбитого чорним хутром безсилої люті. Інколи здається: навіть Танатові крила не такі чорні, як та материнська лють, і тоді їй не хочеться говорити х матір’ю, не хочеться слухати знов і знов про те, як боляче втрачати єдину доню, як страшно відпускати у похмуре та безрадісне царство смерті. Просто мати... Вона життя. А життю, справжньому, прекрасному, стиглому у своїй повноті, не зрозуміти ніколи, що навіть на мармурі старих могил можуть розквітнути троянди. Певно що не в смерті постав наш світ, та й не з життя; не від родючої Землі чи високого Неба. Світ постав із Любові.

О ні! Вона не боїться, що чоловік забуде, покине, розлюбить її. Інше гнітить і жахом отруює сни: що раптом за смутком пізньої осені чомусь не стане – зими.
- Озвися!
Перші сніжинки, ще боязкі та незграбні, кружляють у повітрі. Чи то північний вітер розсипав їх, забувши ненароком, що нині – лиш осінь?
Вона чекає, випроставши долоню, поки крихітні уламки чийогось смутку припадуть до теплого тіла і стануть водою. Стануть солоною водою її власних сліз.
- Озвися до мене!
- До мене…
Ледь чутний вигук Ехо розноситься луною, та не до Весни звертається бідолашна німфа. Ехо теж кличе зиму, аби померти швидше від туги. Аби знайти спокій у смерті. Аби ковтнути забуття.
«А якщо ковтнути? Бодай крапельку? Можна? – Не думай, що то гарна забава, мила Весно. – Боїшся, що й тебе забуду? – Навряд чи. Бо ж мої руки, і губи, і чари нагадають тобі все – від першого подиху й до останнього стогону!» Чи посміхався він тоді, говорячи ці слова? Чи обіцянка була в них, чи присяга, непорушна, мов скеля? А може, пересторога легковажній і юній дівчині-дружині, що мусить покинути його на довгі дні й ночі, вирушаючи до верхнього світу?
- Мовчиш? – тепер вона посміхається, трохи сумно, трохи велично. Не як дівчина – як Цариця. – Тоді я скажу.
Колись вона не вміла говорити.
У ті далекі часи, коли таким дивним і незнайомим здавалося життя в темряві, коли асфоделі пахли горем, а води – відчаєм, коли краса Єлисейських полів відчувалася мов примара, вона не вміла говорити. Вона боялася сказати. Вона тремтіла від одної думки про те, що муситиме говорити колись до нього і сидіти на високому троні мертвих пліч-о-пліч із царственим своїм чоловіком.
А нині чорне гілля тремтить над головою, здригаючись від слів її, холодних, мов підземні ріки, суворих, як зимові холоди.
- Материна частина року майже минула, о Ἀΐδης. Твоєї так мало – незбагненно мало. Не чутно ані шепоту, ані шереху, навіть листя боїться опадати, коли говорить богиня. Лиш крига нечутно потріскує – крижані Корині обійми стискають все сильніше й сильніше Ментин струмок.
- Я вірю тобі і вірю в тебе, та це мовчання – воно здається вічним.
Відступають вітри, не дмуть на землю, і тому все густіша пелена сірих хмар, де-не-де підбитих Нюктиною чорнотою: це не просто осінь, це вже ніч, і нічне небо скоро розстелеться над головою, перехилиться, наче амфора, по вінця повна зоряної води.
- Не знаю, чи можеш чути мене, темний, похмурий Володарю, и лиш тому говорю про своє кохання.
Минув час, і вона поборола страх.
Ці слова, народжені в серці, вже не раз промовляли вуста: у миті спокою, майже сну, і в шалі пристрасті, гарячої, мов багаття, її вуста шепотіли просто в його вуста «Кохаю!..» Та зараз, у холодній самотності осінньої ночі, майже нічого не залишилося від того вогню, а спогади надто бліді і породжують непевність. От дивина: попри всю материну лють, попри все розчарування ця непевність – не в Ньому. Вона знає, що Він кохає. Проте…
- Чи знаєш, як кохаю я?
Повітря чисте й прозоре, таке буває радше взимку, а ще – от такими осінніми ночами, відвертими у своїх бажаннях, відкритими у своїх страхах.
- Чи знаєш, як страшно вдивлятися в темряву – і не бачити вогню в глибині твоїх очей? У світі без сонячних променів і ясної блакиті твої очі зігрівали мене й колисали, навіваючи сон. Чи знаєш, як холодно? Ти не відаєш холоду, Нездоланний, та я – не ти. Я Весна, і теплом виплекані вуста мої. То ж скажи: чи може Весна померти, коли від неї так надовго забрано її рідне, її любе тепло? Ти посміхнувся б, напевно, аби слухав мене тепер. Посміхнувся б одними кутиками вуст, сказав би, що ти Темний, Підземний і Невблаганний, і що тепло далеке від тебе, як далеко відлетіли від землі Атлантові дочки. Та чи мені не знати, наскільки гарячі вуста твої?..
Її голос ламається – розпачливо ламається в руках змерзла оливкова гілка.
Й чи талі сніжинки то на пальцях – гарячі на дотик, гіркі на смак?
Вона не чує чоловікової відповіді, та знає: обов’язково почує. Колись. Потім.
Огорнувшись хмарою, сховавшись у ній від надокучливих батькових, від прискіпливих материних очей, вона відбуває додому. Вона знає, що скоро крига скує всі води всіх без винятку рік, і для неї, Весни, то буде краще за тисячі весен.
Вона знає, що обійме своє кохання, що відчує його обійми, що порине у спокій розділеної любові, мов у забуття.
Вона знає це, і нині, прохолодно зітхаючи, снить про те, як розступається земля, і серед снігу червоніють яскраві пелюстки незнаних, дивовижних квітів. Червоніють, мов ранкова зоря, і, тягнучись до рук її, ледь чутно торкаються, ласкаво запитують знайомим голосом:
- Чи дозволиш викрасти тебе, моя солодка, моя жадана, моя заборонена Весно?..


* легкий, майже невідчутний доторк
** Мента (Мінта, М’ята) – наяда, за певними версіями, коханка Аїда (як усі, напевно, розуміють, автор тих версій не підтримує. Авторова Персефона тим паче)
*** Піріфлегетон, взагалі-то, але мені така назва очі муляє)))

@темы: Наболевшее, Проза и драматургия, Пэйринги, ФФ, my ОТР..., Скорпионство, Аїд/Персефона, Личное, Любопытное

---

Я ж казав "I'll be back" - от і айлбібекнувся

После всей работы и приезда Сяо, который был прекрасен, как закат над Дрезденом, и зарядил меня впечатлениями, я снова здесь и снова люблю свой дневник. Вроде бы.
Я полна всего:
- впечатлений;
- идей;
- праведного гнева;
- сарказма;
- любви.
И прежде всего, любви к своей стране. Вернее даже ЛЮБВИ - она сейчас сильна, как никогда, как не была даже в 2004-м.
А по поводу всех вокруг... Сейчас так улыбает слушать мамино "Ты ведь столько лет назад говорила, что так может быть... А я отвечала - ты что? Друзья,товарищи, братья..." Да, я предупреждала. Да, мне отвечали. Да, было время: я и сама начинала верить в то, что я слишком мрачно вижу действительность. Но сегодняшний день (имею в виду и конкретное 28 августа, и nowadays вообще) показывает, сколь много в каждом отдельно взятом соседе от одного главного х%йла
Я в приемной комиссии всего насмотрелась и наслушалась:
- перепуганных выпускников колледжей и бакалавров, приехавших из зоны АТО, где они только и успели что защитить дипломы по скайпу, увидеть корочку по скайпу и по скайпу же узнать, что они дипломированные специалисты/бакалавры;
- трясущихся выпускников школ, которых чуть не забрали в "добровольное ополчение" под дулами автоматов;
- матерей, приехавших с ними, а еще - с жуткими историями о том, что ТАМ происходит, и о тех (уже не столь многих, но еще и немалых), у кого еще хватает дурости поддерживать эти хреновы луганды и донбабве.
А еще я много наслышалась. Потому что у многих коллег - ТАМ или родители, или друзья, или братья-сестры, или кумовья-крестные. В конце концов, Харьков оттуда - недалеко.
Вобшем, огромное количество дурно влияющей на настроение информации, а потому - новшество: если меня чем-то будет не устраивать чей-то комментарий здесь, в дайре, я его просто вытру. Ибо нефиг. Тем более что все знают: я сказала свое слово - и мне абсолютно фиолетово, что мне скажут на него в ответ.
И еще: не только мой дизайн сине-жёлт, от своей Украины я неотделима, и если вас это пугает/отталкивает/раздражает - прощайте, кем бы вы ни были.

@темы: Наболевшее, Болтовня, Скорпионство, Украина, Личное

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

флеш-моб

Продовжую тут фейсбуковий флешмоб і у п'ятницю віртуально говорю української
До питання RealUkrainian щодо достовірних ЗМІ та ряду моїх (і не тільки) питань стосовно Криму цікаве посилання:

Крымчане

Особисто мені цікаво знати, наскільки це відповідає дійсності. Якщо все правда... що ж, я рада. Одразу пригадую мою маму з її "бажаю Кримові пережити всі "прєлєсті" обраного шляху" та найкращу подругу Крістіну з її "хай їдуть в Магадан!"

@темы: Наболевшее, Полезное, Не авторское, Болтовня, Скорпионство, Украина, Любопытное

---

Тренд недели, как минимум)

Да-да, визитки

@настроение: ультрапэтриотик

@темы: Наболевшее, Не авторское, Болтовня, Скорпионство, Украина, Любопытное

---

Скорпи плакает от счастья!

20.04.2014 в 18:14

Пишет  wagner:

@темы: Искусство и красота, Спасибы, Наболевшее, Полезное, Не авторское, Скорпионство, Украина, ПЧелки, Любопытное

---

ФШ

Склепала № для аудитории на стену, а № 2 для некоторых несознательных земляков

№ 1.


№ 2.

(уж этот народец мешает куда больше зеленых человечков наводить в стране порядок)

@темы: Искусство и красота, Фотошоп, Наболевшее, Полезное, Болтовня, Скорпионство, Харьковская губерния, Украина, Личное, Любопытное

---

правильно поставленная разъяснительная работа))

Не успела я поставить на фейсбуке новую аватарку -

- а мой студент уже откомментировал её:


Горжусь ими, моими зайками: всего 4 полных месяца изучаем язык (кстати русский, к вопросу о претеснениях), а они уже правильно реагируют на важные вещи.

@темы: Спасибы, Наболевшее, Полезное, Болтовня, Скорпионство, Украина, Личное, Работа

---

Те же яйца, и даже не в профиль

После того, что сегодня творилось в Харькове, нужно вводить коммендантский час вместе с чрезвычайным положением, а всем замеченным возле ОДА с сепаратистскими лозунгами, выкриками или хотя бы телодвижениями давать пожизненное. Может тогда "местные" харьковчане перестанут требовать мэра выйти из здания театра (!) *вот конфуз: эта часть харьковчан, видимо, не знала, что ЭТО - НЕ мэрия*

@темы: Наболевшее, Болтовня, Скорпионство, Украина, Личное

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

подглядела у Сяо

@темы: Искусство и красота, Фотошоп, Полезное, Скорпионство, Друзья, Личное, ПЧелки, Семья, Тесты, Любопытное

---

Пожалуй, можно попробовать)))

28.03.2014 в 19:39

Пишет  Moon Mouse:

Флэшмоб от  кофейный олень.

28.03.2014 в 17:17

Пишет  кофейный олень:
Покидайте в меня фандомами, кому что интересно?)
Буду разбирать по пунктам:

1. Персонаж "обнять и плакать"
2. Персонаж, которому хочется вправить мозг
3. Любимый мудак
4. Персонажи, которых хочется держать подальше друг от друга
5. Пейринг, который вызывает больше всего боли
6. Пейринг "да трахнитесь уже наконец"
7. Пейринг "как я мог это зашипперить"
8. Пейринг, от которого кровоточат глаза

Бонусный пункт:
9. Персонаж "приз геронтофильских симпатий"

@темы: Наболевшее, Пэйринги, Не авторское, my ОТР..., Скорпионство, флеш-мобовство, Фильмы и сериалы, Друзья, Личное, ПЧелки, Любопытное

---

Супер!

23.03.2014 в 20:03

Пишет  Moon Mouse:

Даже при всем моем пофигистичном отношении к котикам это кажется прелестным.

23.03.2014 в 15:32

Пишет  olga chernyshenko:

Очень похоже=)))

22.03.2014 в 19:34

Пишет  kxena:

Автор и читатели на примере котиков
Гладьте авторов! Гладьте авторов, пожалуйста!

Автор ждет комментов, выложив новое

Автор ждет комментов, выложив новое

Автор очень ждет комментов

Автор очень ждет комментов

Автор, который знает, что комменят мало

Автор, который знает, что комменят мало

Автор, который и без комментов знает, что молодец

Автор, который и без комментов знает, что молодец

Автор получил коммент

Автор получил коммент

Автор получил несколько комментов

Автор получил несколько комментов

Автор получил коммент от друга

Автор получил коммент от друга

Автор отвечает читателю

Автор отвечает читателю

Автор поддерживает оживленную дискуссию

Автор поддерживает оживленную дискуссию

Автор вступил в дискуссию с оффтопом

Автор вступил в дискуссию с оффтопом

Коммент от начинающего автора опытному автору

Коммент от начинающего автора опытному автору

Поглаженный автор готов покорять новые вершины

Поглаженный автор готов покорять новые вершины

Не комментирующие читатели

Не комментирующие читатели

@темы: Спасибы, котейки, Наболевшее, Полезное, ФФ, Не авторское, Болтовня, Скорпионство, Друзья, ПЧелки, Любопытное

---

вступительное слово

Я сегодня много работала и заслужила что-то для души. В данном случае для души - это начать выкладывать мой перевод ЛР Сары Маклин. Поскольку, первод любительский и несанкционированный, т.е. несколько нелегитимным (он же не Янукович, в конце концов), то закрываю запись для незарегистрированных пользователей.
Книга - второй роман в серии "Правила негодяев" ам. писательницы Сары Маклин (MacLean Sarah), продолжение романа Распутник
Дисклеймер, разумеется, полный и безоговорочный (в этот раз не мои не только герои и обстоятельства, но еще и сюжет, и половина слов, и даже язык).
Посвящаю: моей Украине (как и всё, ЧТО Я ДЕЛАЮ В ПОСЛЕДНЕЕ ВРЕМЯ).
Ну и, конечно, Сяоранке (в первую очередь я хотела, чтобы она это прочла до того, как перевод на русский будет сделан или издан)

Итак, поехали...

ПыСы: Для не подготовленных к мат.части людей выкладываю самый конец первой книги, он же - начало истории № 2

о Кроссе и Филиппе

　　　　
Кросс проснулся, как обычно, в своем кабинете в «Падшем ангеле», на убогом ложе, втиснутом между переполненным книжным шкафом и огромным глобусом, заваленным документами. Необычным явлением была женщина, сидевшая за его письменным столом.
　　　　Нет, стоп. Не женщина. Леди. Молодая светловолосая леди в очках.
　　　　Она читала его бухгалтерскую книгу.
　　　　Кросс сел, не обращая внимания на то, что был без рубашки и что джентльмены, как правило, не здороваются в полуголом виде с дамами. К черту условности. Если женщина не хочет видеть его полуголым, нечего ей врываться в его кабинет по ночам.
　　　　То, что мужчины, как правило, не ночуют в собственных кабинетах, особого значения не имело.
　　　　— Могу я вам чем-то помочь?
　　　　Она даже глаз не подняла.
　　　　— Вы ошиблись в расчетах в колонке Е.
　　　　Что за чертовщина?
　　　　— Быть того не может.
　　　　Она подтолкнула на переносице очки и заправила за ухо выбившуюся белокурую прядь, не отрываясь от гроссбуха.
　　　　— Ошиблись. Здесь должно быть сто двенадцать тысяч триста сорок шесть фунтов и семнадцать пенсов.
　　　　Невозможно.
　　　　Он поднялся, подошел и посмотрел поверх ее плеча.
　　　　— Тут так и написано.
　　　　Она мотнула головой и ткнула пальцем в строчку. Кросс заметил, что кончик пальца слегка кривоват и загибается чуть вправо.
　　　　— Вы написали сто двенадцать тысяч триста сорок пять фунтов и семнадцать пенсов. Вы... — Она посмотрела на него снизу вверх, отметив его высокий рост и голую грудь. Глаза ее под очками напоминали совиные. — Вы... вы потеряли фунт.
　　　　Кросс перегнулся через нее, нарочно придавив своим телом и с удовольствием услышав, как она ахнула.
　　　　— Это цифра «шесть».
　　　　Она кашлянула и взглянула еще раз.
　　　　— О!.. — Наклонилась, всмотрелась внимательнее. — Должно быть, у вас окончательно испортился почерк, — сухо произнесла она, взяла карандаш и поправила цифру.
　　　　Кросс хмыкнул.
　　　　Приковавшись взглядом к костной мозоли у нее на пальце, он негромко прошептал ей на ухо:
　　　　— Вы специальная бухгалтерская фея, присланная глухой ночью для проверки моих счетов?
　　　　Она чуть отодвинулась и повернулась к нему.
　　　　— Сейчас час дня, — будничным голосом произнесла она, и Кроссу внезапно очень захотелось снять с нее очки и зацеловать ее до потери сознания — просто чтобы проверить, что на это скажет эта странная молодая женщина.
　　　　Он подавил свой порыв и улыбнулся:
　　　　— Значит, присланная глухим днем.
　　　　Она моргнула.
　　　　— Меня зовут Филиппа Марбери.
　　　　Глаза Кросса округлились, он поспешно шагнул назад, сбил вешалку для шляп, повернулся, чтобы подхватить ее... ему ни под каким видом нельзя находиться без рубашки в кабинете игорного ада рядом со свояченицей Борна!
　　　　Обрученной свояченицей Борна! Неслыханный позор!
　　　　Он схватил рубашку. Помятая и поношенная, но сойдет и такая. Безуспешно разыскивая дырку для головы, Кросс опять попятился. Как можно дальше.
　　　　Она встала, обошла стол и направилась к нему.
　　　　— Я вас расстроила?
　　　　Да почему в этой дурацкой рубашке нет горловины? Кросс выставил ее перед собой, как последнее средство, щит от этих огромных, все видящих глаз.
　　　　— Ничуть, но у меня нет привычки проводить в полуголом виде тайные встречи с родственницами моих партнеров.
　　　　Она обдумала его слова, склонив голову набок, и сказала:
　　　　— Ну вы же спали, поэтому никак не могли предотвратить это.
　　　　— Почему-то я сомневаюсь, что Борн посмотрит на это так же.
　　　　— Во всяком случае, выслушайте меня. Не зря же я сюда приехала.
　　　　Кросс знал, что должен отказаться. Понимал обостренным чутьем игрока, что эту игру продолжать нельзя. Что выиграть в ней невозможно. Но в этой молодой женщине было что-то такое, что не давало ему остановиться.
　　　　— Ну раз уж вы приехали сюда... чем могу служить, леди Филиппа?
　　　　Она набрала в грудь побольше воздуха. Выдохнула.
　　　　— Мне нужно, чтобы меня обесчестили. И я слышала, что вы в этом большой специалист.*

* цитирую по: 　　　　
OCR: Dinny; Spellcheck: Наташа Солнцева
Сара Маклейн «Распутник»: ACT, Москва, 2014
Оригинальное название: Sarah Maclean «A Rogue By Any Other Name», 2012
ISBN 978-5-17-079308-2
　　　　Перевод: E. Максимова

@темы: ЛР, Наболевшее, Проза и драматургия, Переводы, Пэйринги, Полезное, Не авторское, my ОТР..., Скорпионство, Правила Негодяев, С. Маклин, Личное, Любопытное

---

Собственно, к нашему с Сяоранкой вчерашнему разговору)))

@темы: Наболевшее, Полезное, Не авторское, Болтовня, Скорпионство, Украина, Личное, Любопытное

---

isn't he gorgeous?

И таки да)))))



ПыСы: к вопросу о том, что "ще не вмерла Україїна!"

@темы: Наболевшее, ШХ, Полезное, Не авторское, Болтовня, Мой любимый детектив, Фильмы и сериалы, Личное, Любопытное